І знову під Крутами рясні сніги упали. Хвилина пам'яті

 29 січня, Україна вшановує пам'ять Героїв битви під Крутами.

Крути – одна з трагічних і водночас легендарних сторінок в історії українських визвольних змагань 1917-1921 років.

Завдяки звитязі та сміливості українських воїнів більшовицький наступ на Київ було зупинено на чотири дні, що дало змогу укласти Брестський мир між Українською Народною Республікою і державами Четверного союзу. Цим документом Україна визнавалась самостійною державою з західним кордоном, що існував між Австро-Угорщиною й Росією до 1914 року. Холмщина і Підляшшя відходили до України.

Бій тривав до вечора. Завдяки вигідній позиції і героїзму бійців українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім під тиском ворога більшість підрозділів організовано відступили до ешелонів на станції неподалік і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 юнаків, заблукавши у темряві, повернулася до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Наймолодшим полеглим було по 16 років.

Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність.

На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут»

 Читачі бібліотеки вшанували  подвиг героїв Хвилиною  пам'яті, де було наголошено, що сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні у Києві біля  Аскольдової могили голова  Українсткої Центральної ради Михайло Грушевський  назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет  Півло Тичина  присвятив героїчному вчинкові вірш "Пам'яті тридцяти"

  Бібліотека презентувала присутнім нові книги, що  розповідають про перебіг подій столітньої давності, добірку фотоматеріалів та літературу, в якій описані ці трагічні події. Адже юнаки, які пожертвували своїм життям заради України, стали легендою для наступних поколінь борців за незалежність

 Перегляд відео кліпу « Ми вистояли тоді, щоб ви боролися сьогодні» створеного  Адміністрацією Президента України наголосив,що бій під Крутами  - це героїчна й водночас трагічна подія. Вона знаменувала початок нової епохи національного пробудження  українців, усвідомлення  права жити на власній землі та святого обов’язку – боронити її.

Чорний птах Голокосту. Сторінка історії

 

 Їм могили не рили,

а кулеметами савани шили.

Падали люди у прірву  пекла  земного...

      27 січня світ вшановує жертв Голокосту: близько 6 мільйонів євреїв стали жертвами цієї трагедії.

В Україні під час «Великої катастрофи» (Шоа) були розстріляні понад півтора мільйони євреїв.

    Захід  проведений у бібліотеці з акцентував увагу присутніх на історичних фактах однієї з найстрашніших подій  XX  століття. За принципом расової диференціації, яким Німеччина керувалася від 1933 року, українців, як і решту слов’ян, було визнано «недолюдьми» (Untermenschen), які мали служити арійцям (Herrenvölker), а євреї, цигани/роми, хворі люди з психічними розладами, неповносправні мали бути винищені.

З перших днів окупації у десятках українських населених пунктів нацисти відбирали і розстрілювали єврейських чоловіків. Жінок і дітей зганяли до новостворених ґетто – кварталів на околиці міста, оточених колючим дротом. Вилучивши у євреїв усі цінності у вигляді податків, нацисти згодом знищували мешканців ґетто. Німецька адміністрація під страхом смерті заборонила годувати, переховувати і в будь-який інший спосіб допомагати євреям.

    Книжкова викладка допомогла  глибше розкрити трагедію та її наслідки.  На думку історика Т. Снайдера, автора світового бестселера "Чорна земля" переосмислюючи уроки Голокосту: не зрозумівши минуле ми ставимо під загрозу майбутнє.  Голокост не лише історія, а й застереження.

 Переглянувши створений бібліотекою разом з клубом відеофільм читачі дізналися про  Бабин Яр у якому загинули десятки тисяч  серед  них і хоробра донька українського спротиву Олена Теліга , "Стіну плачу" на місці знищення мирного єврейського населення у Бахмуті, про те що  понад 60% українських євреїв було знищено. Натомість єврейські громади Галичини, Поділля та Волині були знищені майже повністю.

   Голокост в Україні: «У кожному великому селі є свій маленький «Бабин Яр» 

Соборна мати України одна на всіх, як оберіг. Історична панорама

 

 

Українська мрія - єдність, свобода і незалежність. 

      22 січня 1918 року Центральна Рада на IV універсалі проголосила, що відтепер Україна є незалежною державою. Через рік, 22 січня 1919 року підписали Акт злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Це означало, що республіки об'єднуються і створюють єдину державу. Пізніше домовленість назвали "Акт Злуки".

       Незважаючи на підписаний акт, об'єднання територій не відбулося, але така дія істотно вплинула на політичну ситуацію в країні. У 1990 році, напередодні річниці, між Києвом і Львовом десятки тисяч людей, тримаючись за руки, вишикувалися в "живий ланцюг". Така акція підтверджувала стійкість і єдність українського народу.

         У 1999 році чинний президент Леонід Кучма офіційно встановив свято 22 січня, як День Соборності України

    Захід, що відбувся в бібліотеці  на передодні свята мав на меті  закликати користувачів бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності, повсякчас пам’ятаючи про незліченні жертви на вівтар незалежності, соборності, державності.

   Презентуючи книжкову виставку бібліотекар довела, що  Соборність українських земель має глибоке історичне коріння, спирається на споконвічну мрію народу про власну незалежну, соборну державу та є інтегральним результатом складного і довготривалого процесу. 

Перегляд відеофільму "Моя Соборна Україна"  підкреслив, збулися  віковічні мрії. якими жили і за які вмирали кращі сини України.

   

«Розіп'ята душа на хресті всевишньої печалі» Memory time

      Ні! Цей народ  із крові і землі

      Я не віддам нікому і нізащо!

     Він мій, він – я, він – світ в моїм чолі.

     Тому життя його і ймення не пропащі!

                                            Микола Вінграновський.

    

        Щороку в Україні 12 січня відзначається День українського політв’язня. Це день шани тих, для кого переконання і цінності  стали дорожчими за фізичну свободу. Традиція відзначення дня політв’язня запроваджена 1975 року з пропозиції В’ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості радянського режиму. Дату обрали невипадково. 12-14 січня 1972-го радянська влада провела найбільшу репресивну акцію проти українських дисидентів. Масові затримання та арешти були помстою за їх боротьбу за незалежність України та творчість, що доводила міфічність ідеології радянської людини.

        

       Бібліотекар презентувала читачам  добірку видань  ілюструючих живу пам'ять про всіх змушених замовкнути, закатованих. стероризованих, ув’язнених.., розповіла про долі   заарештованіих відомих представників національно-демократичного руху  України: Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Зіновій Антонюк, Іван Дзюба; В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець, трохи пізніше — Ігор Калинець та інші. Наступна хвиля арештів відбулася у квітні-травні 1972 року

       За прагнення бути вільними Кремль карав суворо: майже всі отримали 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання — й виселені за межі Батьківщини — в Мордовію та Пермську область Росії, потім у Сибір та в Казахстан. Тих, кого режим боявся найбільше, відправлено до психлікарень.

    

      

     Пропонуємо  переглянути  створений Українським інститутом  національної пам’яті та “Історичною правдою ” спільний проєкт  –  документальний цикл про українських дисидентів-політв’язнів: Ірину Стасів-Калинець, Миколу Руденка та Святослава Караванського.Документальний цикл складається з трьох короткометражних фільмів. Усі вони доступні для вільного перегляду на офіційному ютуб-каналі Інституту та офіційній сторінці у фейсбуці.